Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
 Оцініть, будь ласка, сайт нашого закладу




Результаты


Корисна сторінка

 

  

15 практичних порад щодо вивчення

англійської мови

Англійська мова міцно увійшла до нашого життя, тому охочих її вивчити стає все більше й більше. Зараз знання англійської мови необхідне кожному, хто хоче домогтись успіху в житті. Але багато хто після марно витраченого часу опускає руки й відкладає її вивчення до кращих часів. Чому? Насправді, вивчення іноземної мови - це ціле мистецтво! Так-так, мистецтво. А ви все ще вчите слова зі словників? Пора ламати стереотипи. Під час навчання ви можете проявляти всю вашу фантазію та кмітливість, щоб вам було не нудно вивчати англійську мову. Забудьте нудні підручники та довідники. Прийшов час учити мову так, як ви цього хочете!

Для максимально ефективного вивчення англійської мови необхідно пройти навчання в комплексі, із кваліфікованими викладачами, наприклад, на курсах англійської в Києві. Якщо ж ви намагаєтесь вивчити англійську самостійно, надихніть себе за допомогою порад щодо вивчення англійської мови.

  1. Для початку вам слід зробити колаж на стіні за допомогою англійських слів, пов'язаних з культурою країни, мову якої ви хочете вивчити. Наприклад, вивчаючи англійську, ви можете повісити на стіну зображення прапора Великої Британії. Це важке завдання. Почніть викладати прапор з тих слів, які вже вивчили, й поступово додавайте нові.
  2. Скористайтесь Інтернетом. Зараз у мережі дуже багато сайтів з вивчення англійської мови. Уроки в мережі, як правило, відрізняються від уроків на курсах англійської мови, що, безсумнівно, дасть свої результати.
  3. Поставте собі мету. Визначте, для чого вам потрібна мова. Можливо, ви скоро відвідаєте англомовну країну або вам запропонували роботу, для якої необхідне знання іноземної мови. Нехай ця мета стане для вас додатковою мотивацією. Поділить основне завдання на кілька маленьких для їх швидкого вивчення.
  4. Спробуйте оточити себе іноземною мовою. Для початку поміняйте мову меню телефону з російської на англійську. А потім спробуйте писати друзям смс англійською, читати новини, слухати музику тощо.
  5. Любите спілкуватись? Тоді заведіть друга для листування. Щоденні листи англійською будуть покращувати вашу мову й комунікативні навички. До речі, можна вивчити корпоративну англійську в Oxford School і спробувати себе в діловому листуванні.
  6. Якщо ваша англійська ще недостатньо хороша, щоби спілкуватися з іноземцем, то долучіть до цього свого старого друга. Йому теж не завадить покращити англійську. Тим більше, дуже весело йти по вулиці та базікати, як іноземці.
  7. Якщо ви все ж соромитесь, хоча й даремно, спробуйте думати англійською. Спочатку буде складно, але потім ви звикнете й навіть втягнетесь.
  8. Перегляд фільмів – дуже приємне заняття. То ж чому б не поєднати приємне з корисним? Дивіться фільми англійською! Якщо важко, включайте субтитри.
  9. Не варто забувати і книги. У вас є унікальна можливість познайомитися з шедеврами світової літератури оригінальною мовою. Але це більше підходить для середнього та просунутого рівня володіння мовою, для початкового рівня існують адаптовані книги.
  10. Чи ведете ви особистий щоденник? Якщо ні, то тепер вам варто його завести. Так, і писати вам доведеться англійською. Почніть із 2-3 речень, а потім можна й цілі твори писати.
  11. Напевно, у вас є свої кумири. Прочитайте їх біографії, подивіться інтерв'ю з ними. І про них більше дізнаєтесь, і англійську потренуєте.
  12. Співайте пісні! Шукайте тексти своїх улюблених пісень, їх переклади й підспівуйте.
  13. Головне - регулярність. Кожного дня робіть кроки до свого успіху в розумінні англійської мови.
  14. Атакуйте англійську мову з усіх боків: слухайте аудіо, дивіться відео, розмовляйте та пишіть.
  15. Розслабтесь. Не турбуйтеся про те, що ви щось не розумієте, не можете сказати. Дуже важливо завжди залишатись у доброму гуморі. Будьте позитивними!

 (512x14, 2Kb)

 

                     Обережно ГРИП!

З настанням холодної пори року для нас знову стають «актуальними» грип, епідемія, вакцинація…

Грип – важка вірусна інфекція, що вражає людей, незалежно від статі або віку. Це – гостре захворювання, яке відрізняється різким токсикозом, катаральними явищами у вигляді риніту, закладеності носа і кашлю з ураженням бронхів. За важкого перебігу грипу часто виникають незворотні ураження серцево-судинної системи, дихальних органів, центральної нервової системи, котрі провокують захворювання серця і судин, пневмонії, трахеобронхіти, менінгоенцефаліти.

Епідемії грипу трапляються щороку, зазвичай, холодної пори року і вражають до 15% населення земної кулі. Грип та ГРВІ становлять 95% всіх інфекційних захворювань у світі. Щорічно на планеті хворіють до 500 млн. людей, 2 мільйони з них помирають.

Аналіз перебігу епідемій свідчить, що з кожним роком серед хворих на грип і ГРВІ збільшується питома вага дітей шкільного віку. Спостерігається сезонне підвищення захворюваності на ГРВІ (в Мукачівському районі захворюваність на ГРВІ та ГРЗ не перевищує середні багаторічні показники).

Питання щодо стану готовності до роботи в зимовий період навчально-виховних, лікувально-профілактичних закладів та інших об’єктів Мукачівського району було заслухано на оперативній нараді в голови Мукачівської РДА, на засіданні комісії ГЕБ та НС Мукачівської РДА. Згідно з інформацією (начальника відділу охорони здоров’я Мукачівської РДА Лані В.Ю., та інших керівників) заклади району до роботи в осінньо-зимовий період готові. Комісія затвердила комплексний план заходів профілактики 1 РВІ та грипу на епідемічний сезон 2009-2010 рр.

Вірус грипу дуже легко розповсюджується. Найпоширеніший шлях передачі інфекції – повітряно-крапельний. Також можливий і побутовий шлях, наприклад, через предмети побуту. При кашлі, чиханні, розмові з носоглотки хворого або вірусоносія виділяються частки слини, слизу, мокротиння з хвороботворною мікрофлорою, у тому числі – з вірусами грипу. Навколо хворого створюється заражена зона з максимальною концентрацією аерозольних часток. Дальність їх розсіювання не перевищує 2 – 3 м.

Зазвичай грип починається гостро. Інкубаційний період, як правило, триває 2-5 днів. Потім починається період гострих клінічних проявів.

Якщо грип «протікає» без ускладнень, – гарячковий період триває 2-4 дні, хвороба закінчується протягом 5-10 днів. Після перенесеного грипу протягом 2-3 тижнів зберігаються явища пост-інфекційної астенії: слабкість, головний біль, дратівливість, безсоння.

Самолікування при грипі не-припустиме, особливо – для дітей та осіб похилого віку. Адже передбачити перебіг грипу неможливо, а ускладнення можуть бути різними. Тільки лікар може правильно оцінити стан хворого. Таке ускладнення, як гостра пневмонія, нерідко розвивається з перших днів, а іноді – і з перших годин захворювання на грип. Тому необхідне призначення специфічних противірусних засобів і адекватної терапії антибактеріальними засобами та іншими препаратами (щоб не допустити ускладнень). Часто показані і додаткові обстеження – рентген грудної клітини, ЕКГ.

Хворі на грип вимагають постійного спостереження з боку мед-працівників. Неприпустимо, щоб хворі, або батьки хворих дітей, самостійно починали приймання антибіотиків (часто – невиправданий), що не тільки не запобігає розвитку бактеріальних ускладнень у дорослих і дітей, а часом сприяє виникненню алергічних реакцій, переходу захворювання в хронічну форму, дисбактеріоз, формування стійких форм бактерій .

Що ж потрібно робити, аби вберегтися від грипу та уникнути важких ускладнень? Адже до циркулюючих вірусів сезонного грипу «Брисбен» А (НІ N1), А (НЗ N 2) та грипу В, за даними ВООЗ, можливе приєднання пандемічного штаму нового вірусу грипу А (НІ N1) «Каліфорнія», відомого як «свинячий».

Досвід, отриманий під час епідемії, свідчить про необхідність посиленої уваги до госпітальної бази системи охорони здоров’я у між та перед епідемічний періоди, забезпечення дезінфекційними засобами з підтвердженою віруліцидною активністю (для поверхонь, інструментів, рук, повітря), оснащення реанімаційних відділень сучасною медичною апаратурою, оскільки в наступні сезони не виключені зміни цього показника, залежно від еволюційної трансформації збудника в бік збільшення вірулентних властивостей, а також вікової характеристики груп, залучених до епідемічного процесу.

Враховуючи кількісну характеристику епідемічного сезону грипу та ГРІ (2009-2010рр.) у наступному сезоні (2010-2011 рр.) слід очікувати залучення до епідемічного процесу близько 30% населення з числа осіб, які, за прогнозом, можуть захворіти на ГРІ та пандемічний грип .

На підставі ретроспективного епідеміологічного аналізу Міністерства охорони здоров’я України, у нашій державі слід очікувати ще таку ж кількість хворих, інфікованих іншими респіраторними вірусами, у тому числі – і грипу. Таким чином, всього на грип та ГРІ у 2010-2011 роках може перехворіти від 6,5 до 7,5 млн. українців.

Досвід країн світу свідчить, що найбільш ефективним профілактичним захистом проти захворювання на пандемічний та сезонний грип залишається специфічна профілактика.

Згідно з рекомендаціями ВООЗ, до сезону грипу 2009- 2010 рр. у склад вакцин проти грипу виробники мають ввести такі штами:

- A/California/07/2009 (H1N1) – пандемічний вірус;

- A/Perth/16/2009 (H3N2);

- B/Brisbane/60/2008.

Станом на сьогодні, в Україні зареєстровано та дозволено до застосування у епідемічному сезоні 2010-2011рр., наступні вакцини для профілактики грипу;

Ваксігрип/Vaxigrip, Спліт-вакцина для профілактики грипу, інактивована рідка, суспензія для ін’єкцій по 0,25 мл або 0,5 мл у шприцах №50; по 0,5 мл в ампулах №20; по 5 мл у флаконах №1 виробництва sanofi pasteur S.A., Франція, сертифікат про державну реєстрацію №65/07-300200000 від 27.09.07, термін дії до 27.09.12;

Fluarix™/Флюарикс™ – інактивована спліт-вакцина для профілактики грипу, суспензія для ін’єкцій по 0,5 мл у одноразовому шприці №1, №10, №20; по 0,5 мл – в ампулах скляних №10, №50 та №100; по 5 мл., – у мультидозових флаконах №10, №20 та №50 виробництва Glaxo-SmithKline Biologicals Branch of SmithKline Beecham Pharma GmbH & Co.KG, Німеччина, сертифікат про державну реєстрацію №122/08-300200000 від 09.07.08, термін дії до 09.07.13;

Інфлувак®/Influvac® – вакцина для профілактики грипу, поверхневий антиген, інактивована, суспензія для ін’єкцій по 0,5 мл у одноразових шприцах №1 або №10 виробництва Abbot Biologi-cals B.V, Нідерланди, сертифікат про державну реєстрацію №121/08-300200000 від 13.08.10, термін дії 22.09.13;

Гриппол® нео. Вакцина для профілактики грипу тривалентна інактивована субодинична ад’ювантна, суспензія для внутрішньом’язового і підшкірного введення по 0,5 мл (1 доза) у шприцах №1 виробництва ТОВ “Фарма Лайф”, Україна (фасування з форми “in bulk” виробництва ТОВ “Фармацевтична компанія “Петровакс”, Росія), сертифікат про державну реєстрацію №822/10-300200000 від 16.09.10, термін дії до 16.09.15;

Гриппол® плюс. Вакцина для профілактики грипу, тривалентна інактивована, полімер – субодинична, суспензія для внутрішньом’язового і підшкірного введення по 0,5 мл (1 доза) у шприцах №1 виробництва ТОВ “Фарма Лайф”, Україна (фасування з форми “in bulk” виробництва ТОВ “Фармацевтична компанія “Петровакс”, Росія), сертифікат про державну реєстрацію №823/10-300200000 від 16.09.10, термін дії до 16.09.15.

В епідемічному сезоні 2010-2011 рр. необхідно дотримуватись наступної тактики проведення вакцинопрофілактики:

- здійснювати щеплення проти захворювання на сезонний грип вакцинами, до складу яких (за рекомендацією ВООЗ) входить пандемічний штам А/НІЖ/ поряд із штамами вірусів А/НЗИ2/ та В;

- проводити дворазову вакцинацію дітям віком до 6 років, раніше не щепленим проти захворювання на грип;

- першочергове щеплення осіб з груп ризику.

До груп ризику слід віднести медичних працівників, постачальників противірусних препаратів, вакцини, засобів дезінфекції та індивідуального захисту (фармацевти та провізори), осіб віком 6 місяців і старших, з анамнезом госпіталізації з приводу пневмонії, грипу або інших факторів високого ризику щодо грипу за минулий рік, вагітних жінок , осіб – членів родин людей з важкими розладами імунітету, що не будуть вакциновані внаслідок потенційно слабкої імунної відповіді на вакцину, осіб – члени родин, де є діти віком менше 6 місяців, працівників служб громадської безпеки, в т.ч. – міліції, пожежно-рятувальних, аварійно-рятувальних підрозділів МНС, прикордонників, диспетчерів невідкладних телефонних ліній 101-102-103-104, 112, персонал виправних закладів та митниці, працівників допоміжних служб, які підтримують системи подання електроструму, води та каналізації у функціональному стані, працівників транспортного сектору, котрі перевозять пальне, воду, їжу і медичні матеріальні ресурси, а також працівників громадського транспорту, здорових осіб віком більше 60 років , осіб віком від 6 місяців до 59 років з одним із факторів високого ризику: хронічна патологія легень (хронічні обструктивні захворювання легень, муковісцидоз, бронхіальна астма тощо) небезпечні, застійна серцева та ниркова недостатності, імуносупресія – внаслідок захворювання чи терапії, анемія, гемоглобінопатія, цукровий діабет, ожиріння, патологія печінки тощо, здорових дітей віком від 6 до 23 місяців .

Вакцинацію краще проводити восени, оскільки епідемії грипу, як правило, бувають у листопаді – березні, а високий титр антитіл, викликаний щепленням, тримається кілька місяців і починає падати через півроку після вакцинації.

Для неспецифічної профілактики використовують аскорбінову кислоту та полівітаміни. Пропонується вживати багаті на вітаміни продукти харчування, відвар шипшини, чай з малиною та медом, лимоном.

Важливим є дотримання температурного режиму, режиму провітрювання в жилих приміщеннях, організованих дитячих закладах та організаціях.

Ще раз наголошуємо, що самолікування ГРВІ та грипу може призвести до важких ускладнень, тому за перших проявів захворювання необхідно звертатися до лікаря.

                                Свята зимового циклу       

В народі говорять: “Зима прийшла і празничків привела”.

І дійсно. Взимку майже щодня – свято. Ми ж виділили серед них найбільші:

- Андрія (13 грудня);- Святого Миколая (19 грудня);- Святвечір (6 січня);- Різдво Христове (7 січня);- Новий рік або свято Василя (14 січня);- Водохреща (19 січня);- Масляна (останній тиждень перед Великоднім постом).

 

Як відомо, основою народного календаря, на відміну від астрономічного, чи елітарного, був вегетаційний рік. Отже, серед сучасних церковних дат неважко віднайти точку відліку зимового циклу. Нею є день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня).

По всій Україні від Введення починали розучувати колядки, виготовляти «вбрання» для колядників і переряджених. Майже повсюдно вірили в полаз: хто вранці першим завітає до хати, той буде полазником; від нього залежатиме щастя, здоров'я чи лихо. Достаток віщував молодий відвідувач, та ще й коли був з грошима; нещастя — старий, немічний, особливо стара баба або той, що приходив щось позичати. Щоб уберегти себе від таких випадкових відвідувачів, господарі подекуди старалися раненько ввести до хати свого «полазника»: вола, телицю, вівцю — своєрідне втілення селянського добробуту.

До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі. Хто не впорається вчасно з цією роботою, накличе влітку бурю на поля, а на себе — зневагу людей. До того ж існувало повір'я, що в цей день надзвичайно активною є різна «нечиста сила», особливо відьми, які можуть чаклунськими діями відібрати молоко у корів. Ось чому майже по всій Україні люди вдавалися до різноманітних оберегів обсипали подвір'я і стайні маком-самосівом (видюком), обкурювали зіллям худобу, мастили вим'я маслом, часником, а на дверях стаєнь дьогтем рисували хрестики. Худобу в цей день щедро годували. У центральних районах України, на Поділлі спеціально варили з борошна густу киселицю і давали коровам — щоб густою була сметана.

Давніми у цьому святі є і весільні мотиви. Найкраще виражені вони дівочими ворожіннями на щасливе заміжжя. Так, молоді гуцулки зранку на Введення юрмилися біля входу до церкви, аби серед перших увійти до храму слідом за священиком. Котрій щастило, та подумки примовляла собі: «Як ні тепер уводиш дівков (до церкви), так від нині за рік абис ні уводив вінченов (одруженою)». В інших районах України дівчата «на віддані» потай від сторонніх очей «святили» воду, щоб привернути до себе парубків. Для цього там, де сходяться три потоки, набирали у глечик чи миску води, розкладали поблизу вогнище і над полум'ям, примовляючи щось, переливали воду з посудини в посудину.

Введення в народі ще називали «Видінням». Це зумовлено народним віруванням, згідно з якими Бог у цей день відпускає душі померлих подивитися на своє тіло. Це християнізоване тлумачення. Поняття «дух», «душа» виникло набагато раніше, про що маємо цікаві свідчення в обрядовому фольклорі. З ними пов'язане усвідомлення «вирію» — місця, куди відходять душі після смерті. Як і живі, за законами дихотомії (парного протиставлення), поділялися на «своїх» і «чужих», так і після смерті душі (духи) поділялися на «своїх» і «чужих», «добрих» і «недобрих». Звідси й двоїстість в обрядових дійствах: з одного боку, вшановуємо покійних предків, з іншого — вживаємо найрізноманітніших оберегів від «нечистої сили».

Дехто вважає такі дійства чаклунством, забобонами, магією. Але це лише часткове і далеко не точне їх тлумачення. Вивчаючи звичаї та обряди свого народу, слід пам'ятати, що чаклунством чи магією займалися одиниці, а звичаї та обряди народу складалися на давній світоглядній основі. З днем пам'яті великомучениці Катерини (7 грудня) пов'язувалися звичаї «кликати Долю», ворожити на щасливе заміжжя. Робили це переважно дівчата. Вони сходилися до однієї з хат чи до хати, де зимовими вечорами влаштовувались вечорниці. Там варили пшоняну кашу. Коли сутеніло, загортали горщик з кашею у рушник і виходили до воріт «кликати Долю». Кожна дівчина по черзі гримала макогоном об ворота і гукала: «Доле, ходи до нас вечеряти». Потім прислухалися, чи не чути десь у селі якихось голосів, чи «одізвалася Доля». У Галичині дівчата під час вечері потай зі жменею каші вибігали надвір, кидали кашу на дах і кликали свого судженого кашу їсти.

Багато ворожінь на щасливе заміжжя долучалося і до дня пам'яті апостола Андрія Первозваного (13 грудня). Серед них — відомі «посівання»: набравши у жменю насіння конопель, дівчата вибігали на подвір'я і, розсіваючи їх, примовляли:

 

Я, святий Андрію,

Конопельки сію.

Дай же, Боже, знати,

З ким весілля грати...

 

Робили це переважно увечері: напередодні Андрія. Крім того, дівчата рахували кілки у парканах, плотах, відливали фігурки з воску, пекли і їли на ніч солоного коржа, щоб їм наснився суджений. Коли ж сходилися до гурту, то ворожили на коржиках чи балабушках. Приносили зі собою борошно, з якого кожна виробляла свого коржика чи балабушка, ще й позначала, щоб з-поміж усіх вирізнявся. Спечені коржики розкладали на лавці, впускали до хати голодного кота чи собаку. Чиє печиво з'їсть кіт чи пес першим, та дівчина першою з гурту заміж піде. Чий коржик надкусить і залишить, цю дівчину спіткає нещастя. Увечері влаштовували вечорниці, на які сходилися і парубки. Тоді починалися різноманітні розваги, з яких найпоширенішою була «калита». Так називали круглий, змащений медом і посипаний маком корж, що на шнурку підвішували до стелі.

З-поміж гурту обирали жартівника за «писаря», який мав розсмішити кожного, хто, підстрибуючи на кочерзі, намагався відкусити шматок підвішеного коржа. Інший парубок був за «вартового»: він то підтягував, то опускав на шнурку «калиту». Тому, хто під час гри розсміявся, але не вкусив коржа, «писар» мастив лице сажею. Якщо вже всі парубки спробували свого «щастя», а корж ще залишався, його ділили на частини і роздавали усім присутнім.

Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари (17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), Миколи Чудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня).

Але те, що у Введенні чи наступних святах зимового циклу виражено лиш у зародку, найповніше розкривається в обрядових дійствах, пов'язаних з Різдвяними святами. Недаремно в Україні їх відзначали надзвичайно урочисто.

До Різдва готувалися заздалегідь — ще від дня Спиридона (25 грудня). Мили і прибирали в хатах, упорядковували в хлівах, білили, прали, заготовляли дрова і корм для худоби. Адже всі господарські роботи мали закінчитись до настання святвечірнього дня. Навіть сільський реманент (коси, граблі, вили, плуги і т. ін.) складали в стодолах так, аби створилося враження, що й він відпочиває.

Уранці 6 січня господар або господиня (залежно від місцевості) розкладали в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно, починаючи від дня Спиридона. На Гуцульщині ще донедавна зберігався звичай запалювати «живу ватру» (тертям), на якій варили святвечірні страви. Залежно від місцевих традицій і достатку родини кожна господиня намагалася приготувати від 7 до 14 страв. З-поміж них по всій Україні обов'язковими були узвар і кутя. Родинній трапезі, на яку мали зійтися всі члени родини, передував обхід. Господар з новоспеченим хлібом, медом і маком, а син (чи хтось інший) із запаленою свічкою тричі за сонцем обходили хату і весь двір. Не обминали і стайні, де худобу обсипали диким маком, обкурювали зіллям — щоб відьми до неї не приступили. А в поріг стайні ще й затинали сокиру. Скрізь в Україні в цей вечір вшановували худобу: її годували до вечері святвечірніми травами. На Гуцульщині, Волині та інших місцевостях для цього заводили до хати, як на Введення за полазника, теля чи вівцю, яких пригощали. Поширеним було повір'я, що худоба у цей вечір розмовляє між собою: може поскаржитись Богові на свого господаря.

Після обходу урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами. Ялинка, прикрашена іграшками, увійшла в наш побут значно пізніше. Спочатку її ставили в містах, а лише згодом — по селах. Та прикрашений васильками і калиною різдвяний сніп нам рідніший: він — не лише символ достатку, а уособлення пам'яті про наших предків. Недаремно в народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», « колядником ».

Сніп був бажаним «гостем родини». Чи не від імені цього святкового снопа господар, переступаючи поріг дому, звертався до присутніх: «Віншую Вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим вечором, щоб ви у щасті й здоров'ї провели ці свята і наступних діждали від нині за рік, доки нам Пан Біг визначив вік».

Слідом за ним вносили до хати в'язку соломи («діда») і сіна («бабу»). Господар розкидав солому по хаті, а діти «мекали», «бекали», «квакали», пританцьовуючи по ній. Наслідування звуків свійських тварин та домашньої птиці мало забезпечити щедрий приплід худоби у прийдешньому році.

Потім господиня готувала стіл до вечері: насипала жменю пшона, клала по кутках зубці часнику, грудки цукру, стелила сіном («бабою»), застеляла святковим обрусом. Липі тоді ставила на стіл святковий хліб («калач», «карачун», «Василя»). Поруч з калачем засвічували свічку. Тим часом господар набирав у миску по ложці кожної страви і йшов надвір. Тричі кликав він до вечері то вовка, то мороза, то горобців, то злих вітрів, то чорні бурі. А потім «радив» їм не показуватися до його господи і на поле протягом цілого року. Помолившись і згадавши усіх покійних родичів, сідали до столу.

Своєрідним сигналом до вечері була поява на небі першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо — народження Божого дитяти. Під час родинної трапези всі мусили зберігати урочистий спокій: не галасувати, не човгати під столом ногами, щоб не дратувати невидимі душі присутніх на вечері покійних предків. Для них спеціально набирали в миску по ложці кожної страви і ставили її на підвіконня. Важливу роль під час урочистої вечері відігравала свічка, яка в цю ніч горіла на святковому столі. Подекуди на Свят-вечір запалювали свічки і на могилах своїх родичів. Ця традиція прийшла до нас разом з християнством. Хоч у давнину робили ще інакше — спалювали на подвір'ї в'язку соломи. У Карпатах ритуальний вогонь але донедавна запалювали перед обходом двору. Дотримувались цього звичаю і в інших районах України, хоча протягом віків його ритуальне значення частково втратилося. Все ж у культі вогню відображено турботу живих про своїх покійних предків. Чим більшою і щирішою була ця турбота, тим швидше родина могла сподіватися кращого врожаю пшениці, більшого приплоду худоби, щасливого заміжжя молодих, надіятися на міцне здоров'я всіх членів родини.

Цей одвічний мотив родинного благополуччя тісно пов'язувався з обрядом колядування. Як відомо, діти і дорослі окремо колядували. Якщо діти починали обходити хати з колядою вже від Свят-вечора, то старші колядники — тільки з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з великою «звіздою»,  дівочі — з ліхтарем, що нагадував місяць. Гурти колядників супроводили переряджені: «коза», «дід», «баба», «циган» та ін. Підлітки ходили з вертепом; окремо, особливо в західних регіонах України, ходили з колядою й статечні господарі — збирати на церкву. Отже, у різних місцевостях це дійство відбувалося по-різному.

Мали свої особливості колядки, які вирізнялися за походженням. Умовно їх можна поділити на дві групи — народні й церковні. Для першої групи найбільш характерні хліборобські мотиви. В них оспівується дбайливий і розумний хазяїн, у якого незліченні череди корів чи отари овець. У нього сам Господь сидить при вечері. Святі допомагають засівати добірним зерном його щедру ниву. А його жінка — найкраща, дуже роботяща, дає лад усьому господарству. Такими колядками величали господаря та його дружину. В колядках для парубків переважали мисливські та військові мотиви. Про золоті персні, старостів, дівочу красу і вірність, щасливе кохання колядували дівчатам. Це розмаїття мотивів колядок, адресування їх персонально кожному членові родини вирізняє саме український обряд колядування.

До числа найдавніших належать українські колядки, в яких побутували казково-фантастичні мотиви

У колядках, що виконувалися під час Різдвяних свят безпосередньо у церквах, переважали біблійно-релігійні мотиви з оспівуванням народження Божого дитяти, страждання і мук Богородиці тощо. У Карпатах першу групу називали старосвітськими колядками, другу — христосанками.

Колядники в Україні завжди сприймалися як «гості здалеку», що приходили до хат з хащів, темряви, добиралися через ріки по хистких містках. Вони несли радісну звістку про всяке благополуччя тим, кого відвідували. їх прихід сприймався за типом послідовних парних протиставлень «звідси — сюди»: з темряви — до світла, з холоду — до тепла. Деколи в колядках йшлося про переправу через річку (вода у світоглядній традиції українців, як і в багатьох інших народів, розділяє «цей» та «інший» світи, є пограниччям життя і смерті); перерядженими стають після покриття обличчя сажею або одягання маски, що у багатьох народів є знаком перебування у «країні мертвих». Отже, і колядники — пришельці з «іншого» світу, світу померлих. Колядники і переряджені — живе втілення давно померлих предків, авторитет яких був незаперечним. Вони визначали норми родинних стосунків, навчали вирощувати злаки, випікати хліб і т. ін. Свій прижиттєвий досвід вони зберігали й після смерті, отже, залишали за собою право впливати на всі сфери земного життя.

На підставі родинних зв'язків, що існують між живими і мертвими, тобто тими, що «відійшли», складалися відповідні форми стосунків. Одна з них — уявне або символічне запрошування покійних предків на родинну трапезу та їх своєрідне «частування» під час урочистої вечері на Свят-вечір. Друга форма — сприйняття колядників як живого втілення покійних предків та щедре їх обдаровування. Третя форма — ритуальне годування худоби-полазника як предків у подобі тварини. В українській обрядовій традиції худобу замість першого відвідувача дому вводили не лише на Введення, перший день Різдва, а й на Новий рік чи Василія (14 січня). Завівши до хати вівцю, теля чи лоша, господар начебто від їхнього імені вітався з усіма домашніми, на що ті відповідали побажанням достатку і всіляких гараздів. Але основне полягало у щедрій ритуальній годівлі чотириногого відвідувача стравами від святкової трапези.

Усе це — різні ступені одного і того ж явища, яке сьогодні ми називаємо «культом предків». Власне з ним пов'язані всі обрядові дійства, ворожіння, обереги, яскраво відображені у зимовому обрядовому циклі.

Сприйняття предків у подобі тварин є найбільш давнім. Воно відповідає періодові, коли люди полювали на різних звірів, яких з часом сприймали як своїх родичів, предків, міфічних засновників роду. Важливу роль у цьому відігравало вирядження під звіря. Спершу— як засіб маскування — воно було необхідною передумовою вдалого полювання, отже, й забезпечення їжею. Згодом з повсякденного побуту мисливців цей ритуал перейшов у святковий, став атрибутом певних урочистостей.

Вечір під Новий рік (13 січня) називали «другою колядою», або «Щедрим вечором», або «щедрухою». Очевидно, «Щедрим» його вважали через те, що до вечері під Новий рік подавали більше м'ясних страв, яких не вживали на Свят-вечір. У багатьох місцевостях у цей вечір молодь ходила «маланкувати» (день у церковному календарі був присвячений преподобній Меланії). Один з парубків перебирався на Меланку. У групі переряджених були «князь», «княгиня», «дід», «баба», «коза», «циган» та інші персонажі. Під вікнами щедрувальники вітали господарів з Новим роком, бажали їм усіляких гараздів. Якщо їх пускали до хати, гості розігрували жартівливі сценки. За ці вітання щедрувальників щедро обдаровували.

Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Великому) ходили по хатах «посівальники». Хлопці-підлітки, зайшовши до хати, посівали зерном і приказували:

 

Сію, сію, посіваю,

З Новим роком всіх вітаю.'

 

У Карпатах того вечора жінки загадували на вугликах, яким буде врожай. На маглівницю накладали вуглики, кожен з яких означав картоплю, жито, овес тощо. Якщо вуглик спопелів, то це — на врожай, якщо згас, не згорівши до тла,— на недорід. Подібно визначали і тривалість життя кожного з членів родини. Подекуди в Україні на Новий рік господарі обв'язували дерева в саду сіном, що було на столі на Свят-вечір, — «Щоб нечисть не заводилася». Дуже поширеним був звичай спалювати в цей день на городі, в саду чи на воротях сміття, що виносили з хати.

Важливим був і вечір під Водохреща. У східних районах його називали «голодною кутею», в Галичині — «другим Святвечором», «Щедрим вечором». З появою вечірньої зорі, як і на Свят-вечір, сідали до родинної трапези. На вечерю подавались такі ж пісні страви, як і на «першу коляду». Знову чільне місце у вечері посідали традиційна кутя і узвар. У деяких місцевостях набирали, як і на Різдво, в миску по ложці усіх страв і ставили на підвіконні — для душ померлих. Перш ніж сісти до вечері, хату обкурювали ладаном і зіллям, скроплювали всі її закутки свяченою водою, заїдаючи при цьому ритуальним печивом — паляницею чи пирогом. На стінах усіх приміщень вивішували паперові хрестики або рисували їх крейдою чи тістом, замішаним на освяченій у церкві воді. Після такого обходу господи щільно зачиняли двері й, помолившись, сідали до столу. Вечеря відбувалася так, як і на Свят-вечір. Але, на відміну від першої, з цією вечерею пов'язаний звичай «проганяти кутю». Коли сім'я вставала з-за святкового столу, хтось з домашніх вибігав надвір. Палицею чи макогоном він гримав у причілок чи стіну, вигукуючи:

 

Геть, кутя, з покуття,

А ти, узвар, іди на базар.

 

Так «проганяли кутю» здебільшого у східних районах України. У Галичині, зокрема на Гуцульщині, сідаючи до вечері, колись стріляли з пістолів. Цим ніби сповіщали про початок святвечірньої трапези та одночасно, за повір'ям, пострілами відлякували вовків.

Після вечері, як і в різдвяні дні, ходили по хатах щедрувальники.

Ніч під Водохреща була сповнена всяких чудес. Худоба, згідно з народним повір'ям, розмовляє між собою. Але той, хто підслухав би цю розмову, мусив би померти. Чарівною стає і вода в криницях чи потоках. Ось чому колись старші члени родини не спали в ту ніч. Як тільки проспівали опівночі півні, вони бігли до потоку чи річки набрати цілющої води. За народним повір'ям, той, хто буде першим і замість води набере вина, відразу після смерті потрапить на небо. Набрану опівночі воду зберігали за образами на випадок поранення або тяжкої недуги.

З водою пов'язані обряди, приурочені до дня Богоявлення, Йордану, або Водохрещ (19 січня), як називали цей день у народі. Після ранкового урочистого богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Місце водосвяття прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою. Парубки і дівчата намагалися обризкати одне одного. На Гуцульщині часто це робили ті, які незабаром мали побратися. Як тільки священик занурював хрест в ополонку, присутні поспішали зачерпнути у дзбанок свяченої води. Хто швидше з цією водою добіжить додому, той буде щасливим. При цьому також стріляли — «розстрілювали коляду», або, як казали гуцули, «проганяли вовків». Якщо порівняти звичаєво-обрядові дійства Свят-вечора з водохресними, то можна дійти висновку: на Свят-вечір, як на початок найважливіших зимових свят, влаштовували урочисту вечерю. Взяти участь у ній кликали покійних предків, яких зогрівали ритуальним вогнем і годували ритуальними стравами, насамперед кутею і узваром. На Водохрещ, чи Йордан, цих «непростих гостей» виряджали до місця їх сталого перебування — за воду, яка з давніх-давен служила своєрідним пограниччям між живими і тими, що відійшли. Щоб ніхто з «покликаних» не залишився в хаті, вживали і таких оберегів, як шум, стрілянина.

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч — проводи. Зустріччю предків починалися найважливіші зимові свята (Свят-вечір), а закінчувались проводами (Водохрещ ). Недаремно всі вечори поміж цими двома датами вважалися в народі і святими, і страшними.

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги. З ним народне повір'я пов'язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо: «На Петра Вериги труться криги», — кажуть у народі.

Отже, з-поміж усіх церковних дат, які припадали на зимову пору, найважливіше значення мав період від Свят-вечора до Водохрещ. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров'я, щастя і достаток. Переважна більшість із них була спрямована на вшанування покійних предків.